Молитва серце наполняет,уста мои земные открывает,
В молитве Дух с Отцом в общении пребывает.
В молитве в небо я взлетаю и чашу молитов я наполняю,
В молитве силу я черпаю и козни дьявола я побеждаю.
В молитве столько утешенья и неизведаного многим наслажденья,
В своей молитве Богу расскрываю все взлеты и паденья.
С молитвой в гроб родных я провожаю,с молитвой солнце в небе я встречаю,
В молитве серце сокрушаю,в молитве Богу поклоняюсь.
Молитва нить общения с небом,
Которая кормит меня небесным хлебом.
В молитве Гефсиманской я нуждаюсь,
Любовью Бога Вечного я утешаюсь...
В молитве слезы мне пошли Марии,
Чтоб раны все моим грехом пробитые Тебе омыли.
В молитве мне слова-хвалы Давида Ты вложи,
С терпеньем ждать всего что я прошу меня Ты научи.
В молитве мудрости в небес прошу,
Что б научиться жить в заполненом грехом миру.
Что б с острым камнем осужденья не стоять,
И ближнего,которого создал мой Бог не убивать.
Господь,с молитвой в серце я стою перед Тобой,
Простри Ты руку благодати надо мной.
Прими слова моей простой молитвы
И помоги мне устоять в духовной битве...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
